прокочуватися
ПРОКО́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРОКОТИ́ТИСЯ, очу́ся, о́тишся, док.
1. чим і без дод. Переміщатися, пересуватися, котячись.
Забруднені від самих чобіт до вух, стомлені, Дмитро й Шалва по черзі настеляли, знімали й знову мостили на болоті .. дошки, по яких прокочувалися два колеса й човгав ногами товариш (П. Автомонов);
Якась птиця зачорніла, мов горошина прокотилася... (Панас Мирний);
Колесо приємно пахне гарячою гумою та пилом невідомих доріг, по яких воно прокотилось (О. Гончар).
2. також у сполуч. зі сл. хвиля. Рухатися силою течії, вітру і т. ін.
Здавалось, налетів дев'ятий вал і прокотився бурею по морі (Леся Українка);
В горах відгриміли грози, пролилися дощі й прокотилися густі тумани (С. Чорнобривець);
// перен. Поширюватися в просторі (перев. про звуки).
Глухий гомін раз у раз прокочується по рядах (Леся Українка);
– Андрій Волик! Ведіть! – Волик... Андрій... – прокотилось луною. – тут... Ось він... (М. Коцюбинський);
Зметнулась блискавка, розколола чорну хмару, мов важку крижану брилу, і вслід прокотився страшний удар грому (І. Цюпа);
// перен. Ставати відомим широкому колу людей, набувати великого розголосу.
Могутнім громом прокотилися по землі слова “Сну” й “Кавказу” [Т. Г. Шевченка] (з наук. літ.);
// перен. Поступово охоплювати когось, щось (про відчуття, стан і т. ін.).
Якась дужа і тепла хвиля прокочується по всьому тілі (М. Стельмах);
Холодний дрож прокотився йому по спині, і мічман відчув його колючки в пальцях (В. Кучер);
// тільки док., перен. Промайнувши, зникнути (про відчуття, почуття або їх зовнішній вияв).
По худорлявому обличчю Яремченка прокотилась тінь здивування, потім тривоги і гніву (Д. Бедзик);
// перен. Поширюватися десь, серед когось, у різних місцях (про рух, страйки, демонстрації і т. ін.).
Скрізь по Україні знову й знову прокочувались народні заворушення (П. Колесник);
Країною прокотилася хвиля страйків.
3. розм. Рухатися по небосхилу (про небесні світила).
На схід по небу прокотилася зоря-комета (Іван Ле);
На сході прокотилася зірка, залишивши за собою світлий слід (В. Петльований).
4. Спадати краплями додолу, литися по чому-небудь (про сльози, піт і т. ін.).
По щоках прокотилися гарячі сльози (Іван Ле);
Скільки сліз По стовбурі стрункому [берези] прокотилось, Аж поки не зронилася остання Німого скону мовчазна сльоза! (М. Рильський).
5. розм. Те саме, що проїжджа́ти¹ 1.
Коли машини прокочувалися одна мимо другої, сунули [шофери] Михайлові свої амулети: цяцькових мавпочок і веселих звіряток, маленькі підківки, дитячі черевички (П. Загребельний);
Аероплан .. легко торкнувся коліщатами землі, трохи прокотився по майдані й став (С. Васильченко);
Командир дав старт, і машини в стройовому порядку, прокотившись по полю, злітають у повітря (М. Трублаїні).
6. перев. док., розм. Швидко минути (про відрізок часу).
І вже тисяча літ проминула, Моя грудь все ще пільги не чула. Ще так само прокотиться друга І безмірний їх ряд промине (І. Франко);
З тії далекої пори .. Багато років прокотилось (Я. Щоголів);
Чотири роки прокотилися громовицею над світом – як про все це розказати? (С. Журахович).
7. тільки недок. Пас. до проко́чувати 1, 2.
Словник української мови (СУМ-20)