пронизуватий
ПРОНИ́ЗУВАТИЙ, а, е. Те саме, що прони́зливий.
Різкий, пронизуватий вітер тріпав прапори й стяги і гнав по млистому небу клочками пошарпані хмари (Стар., Облога.., 1961, 9);
Радюк важко зітхнув. І його гострі, пронизуваті карі очі неначе припали росою (Н.-Лев., І, 1956, 616);
Боявся Пампушка й пронизуватого погляду цього козацького полковника (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 127);
— Матінко! рятуйте — верещав пронизуватий жіночий голос, покриваючи шум боротьби (Коцюб., І, 1955, 351).
Словник української мови (СУМ-11)