пропахлий
ПРОПА́ХЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до пропа́хнути.
Двері прочинились, і Кирило Сидоренко зайшов у тиху, теплу, якимись травами, ромашкою і ладаном пропахлу кімнату баби Анастасії (Собко, Звич. життя, 1957, 51);
Пасєков упав у пилюгу й притулився головою до гарячого, пропахлого бензином і асфальтом ската (Перв., Дикий мед, 1963, 294);
Неголений, стомлений, геть пропахлий тютюном, був Гапій трохи схожий на Киселя (Мур., Бук. повість, 1959, 275);
*Образно. Стріляний, пропахлий смертями воїн потер рукою щемлячі очі над тихою пустельною рікою (Тют., Вир, 1964, 377).
Словник української мови (СУМ-11)