проскреготати

ПРОСКРЕГОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ПРОСКРЕГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док.

1. неперех. Док. до скрегота́ти, скреготі́ти.

Того дня тільки двічі проскреготіли двері в камеру (Збан., Єдина, 1959, 59);

Розбігаються [біляки] до танків, зникають в броньованих їхніх нутрощах.., щоб, нестерпним скреготом проскреготівши через село,.. з’явитися на світанні в осіннім.. степу під Каховкою… (Гончар, II, 1959, 374).

2. перен., перех. Сказати, вимовити що-небудь різким, неприємним голосом.

«Дурна!» — проскреготав [Тадеуш] і, тупнувши ногою, Пішов невірною, турботною ходою (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 248).

3. неперех. Скреготати, скреготіти якийсь час.

Значення в інших словниках

1. проскреготати — проскрегота́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. проскреготати — -очу, -очеш і проскреготіти, -очу, -отиш, док. 1》 неперех. Док. до скреготати, скреготіти. 2》 перен., перех.Сказати, вимовити що-небудь різким, неприємним голосом. 3》 неперех. Скреготати, скреготіти якийсь час.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. проскреготати — ПРОСКРЕГОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ПРОСКРЕГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док. 1. Док. до скрегота́ти, скреготі́ти. Того дня тільки двічі проскреготіли двері в камеру (Ю. Збанацький); Господар покрутив саморобний млин; прогуркотіло дерево і проскреготіло камінерями (В.  Словник української мови у 20 томах
4. проскреготати — СКРЕГОТА́ТИ (СКРЕГОТІ́ТИ) (утворювати звуки тертям верхнього ряду зубів об нижній), СКРИПІ́ТИ. — Док.: проскрегота́ти, проскреготі́ти, скри́пнути. Часом зубами скрегочеш від тоскності за тим, що було (О. Гончар); Аж зубами скрипів, але змовчав (Г.  Словник синонімів української мови