Словник української мови в 11 томах

простір

ПРО́СТІР, про́сто́ру, ч,

1. тільки одн., філос. Одна з основних об’єктивних форм існування матерії, яка характеризується протяжністю і обсягом.

Однією з головних рис спеціальної теорії відносності, що характеризують її зміст, є встановлення тісного, нерозривного зв’язку простору і часу (Вісник АН, 4, 1957, 8).

2. Необмежена протяжність (в усіх вимірах, напрямах); тривимірна протяжність над землею.

В безмірній вишині парить орел, і зрідка долітає звідтам, з небесних просторів, спокійний клекіт (Хотк., II, 1966, 145);

З космічного простору далекі світила посилали мерехтливі пучки холодного світла (Чорн., Красиві люди, 1961, 35);

Іскрометний морський простір сліпив очі (Донч., II, 1956, 82).

Диви́тися у (в) про́стір — дивитися просто перед собою, без певної мети.

Пальці хруснули од внутрішнього болю, а затуманені сльозами очі дивились кудись у простір (Коцюб., І, 1955, 333).

∆ Ме́ртвий про́стір див. ме́ртвий.

3. Вільний, великий обшир; просторінь.

Яка широкість, який простір навкруги, куди глянеш! (Н.-Лев., II, 1956, 398);

Дорошенко вбирає поглядом простір лиману. Цей блиск води, її чар, її свіже дихання… Справді, гарно тут (Гончар, Тронка, 1963, 335);

// Площа чого-небудь на земній поверхні; територія.

Хоча ліс великий і займає мало не квадратову милю простору, то проте малий Мирон не боїться в нім (Фр., IV, 1950, 328);

Держава [Канада] була зацікавлена в тому, щоби заселити якнайбільші простори, а особливо поширити врожайну площу землі (Ірчан, II, 1958, 341).

4. перен. Відсутність яких-небудь обмежень, перешкод у чомусь; воля.

Нема простору, нема свіжості, щоб дихнути на всі груди, — хоч пропадай! (Мирний, V, 1955, 347);

У фахові прагнув [Храпков] вийти за межі операційного стола. Хотілося простору в роботі (Ле, Міжгір’я, 1953, 24).

◊ Відкрива́ти (відкри́ти) про́стір для чого, чому — давати можливість вільно розвиватися.

Комунізм відкриває безмежний простір для соціального прогресу людства (Ком. Укр., 12, 1961, 16);

Знахо́дити (знайти́) про́стір — мати можливість виявитися якомога повніше.

Буйна фантазія молодого письменника, розпалена фантастичними оповіданнями німецького белетриста Гофмана, знаходить широкий простір у тій першій Франковій повісті (Коцюб., III, 1956, 31).

Словник української мови (СУМ-11)

Значення в інших словниках

  1. простір — (вільна частина якоїсь поверхні) ширина, обшир, дозвілля, довкілля.  Словник синонімів Полюги
  2. простір — про́стір іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
  3. простір — Просторінь, обшар, поет. шир; (землі) територія, площа, терен; П. розмах, воля, роздолля; (під що) вільне місце; просторище, просторість, просторовисько.  Словник синонімів Караванського
  4. простір — I обшир, привілля, просторище, просторінь, розгін, роздоли, роздолля, розліг, розлоги, розложище, розшир II див. далечінь  Словник синонімів Вусика
  5. простір — [прос'т'ір] простору, м. (на) простор'і, мн. просторие, простор'іў  Орфоепічний словник української мови
  6. простір — простору, ч. 1》 тільки одн., філос. Одна з основних об'єктивних форм існування матерії, яка характеризується протяжністю та обсягом. 2》 Необмежена протяжність (в усіх вимірах, напрямах); тривимірна протяжність над землею.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. простір — хохл. (простор) обшир обшир, розлоги, розліг, широчінь, див. роздолля  Словник чужослів Павло Штепа
  8. простір — ПРО́СТІР, про́сто́ру, ч. 1. тільки одн., філос. Одна з основних об'єктивних форм існування матерії, яка характеризується протяжністю і обсягом. На кілька хвилин він [Олександр Іванович] скам'янів, як __?, і почуття часу та простору покинуло його (Б.  Словник української мови у 20 томах
  9. простір — I множина довільних об'єктів (точок, функцій, векторів, чисел і т. п.), між якими визначена певна відповідність (напр., відстань); такі об'єкти називаються елементами або точками цього п.; напр., лінійний п., декартовий п., метричний, топологічний.  Універсальний словник-енциклопедія
  10. простір — див. простір і час  Філософський енциклопедичний словник
  11. простір — БЕЗМЕ́ЖЖЯ (безмежні простори), БЕЗМЕ́ЖНІСТЬ, БЕЗБЕРЕ́ЖЖЯ, БЕЗБЕРЕ́ЖНІСТЬ, БЕЗКОНЕ́ЧНІСТЬ, БЕЗКРА́ЙНІСТЬ, БЕЗКРА́ЇСТЬ, БЕ́ЗМІР, БЕЗМІ́Р'Я, БЕЗМІ́РНІСТЬ, НЕОГЛЯ́ДНІСТЬ, НЕОЗО́РІСТЬ, НЕОСЯ́ЖНІСТЬ, БЕЗКІНЕ́ЧНІСТЬ рідше, БЕ́ЗКРАЙ рідко; МО́РЕ, ОКЕА́Н (чого...  Словник синонімів української мови
  12. простір — Про́стір, -тору; -тори, -рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. простір — Одна з об'єктивних форм існування всіх речей, так само як і час. Уявлення щодо П. і часу змінювались на протязі історії людства, відображаючи складні процеси пізнання світу...  Архітектура і монументальне мистецтво
  14. простір — Простір, -тору м. 1) Просторъ. Рівняєш ратаєві ниву і простором благословляєш. К. Псал. 144. Душа потребує простору, жада волі. Св. Л. 294. Свободное, незанятое мѣсто. Приймаю солому з току, бо син привезе снопи, — щоб був простір. Рк. Левиц. 2) и ми. Пространство.  Словник української мови Грінченка