простінок
ПРОСТІ́НОК, нка, ч. Частина стіни між прорізами вікон, дверей.
До світлиці притикає скілька [кілька] бічних кімнат, відділених від неї не дверима, а важкими запонами з дорогих тканок; простінки межи завісами прикрашені малюванням та погруддями філософів (Л. Укр., II, 1951, 341);
Товариші стали в простінках між чотирьох вікон і щільно повлипали до стін (Епік, Тв., 1958, 295);
// Частина стіни між чим-небудь.
Яринка одірвала стомлені очі від книжки, глянула в простінок поміж дверима та мисником (Коз., Блискавка, 1962, 233);
Між порожньою книжковою шафою і канапою у простінку висів телефон (Мур., Бук. повість, 1959, 210);
// рідко. Те саме, що перегоро́дка 1.
Навшпиньках зайшов [Боровий] до свого закутка. За диктовим простінком давно вже спала господарка його кімнати (Грим., Незакінч. роман, 1962, 93).
Словник української мови (СУМ-11)