півслова
ПІВСЛО́ВА, невідм., с. Половина слова або неповне (недоговорене чи недописане) слово.
Щоб ні наслідників, ні друзів не було, Що дожидаються від мене ще півслова (П. Куліш, Вибр., 1969, 397);
— Дайте чесне піонерське, що нікому не скажете й півслова, — зиркнув на друзів Льошка (Мокр., Острів.., 1961, 9).
◊ З півсло́ва — зразу, без довгих пояснень.
Недарма вони були друзі — з півслова, з натяку розуміли один одного (Головко, І, 1957, 282);
Він завжди захоплювався її тонкою здібністю вгадувати його думки й почуття з півслова (Донч., VI, 1957, 194);
Ні півсло́ва — жодного слова, нічого.
— Невже ти не підеш за мене? — одразу жахається Левко і тільки тепер згадує, що він же перед цим ні півслова не говорив Христині (Стельмах, І, 1962, 537);
Хоч [би] півсло́ва — хоч що-небудь (промовити, сказати).
Хоч би півслова промовив [Василь]: голову посупив, руки поклав під стіл і ні до кого нічичирк (Кв.-Осн., II, 1956, 28);
Той, хто сказав би хоч слово, хоч півслова проти Марини, не міг би більше зватись його другом (Дмит., Наречена, 1959, 152).
Словник української мови (СУМ-11)