підвозити
ПІДВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, недок., ПІДВЕЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. підві́з, везла́, ло́; док., перех.
1. Везти, довозити до певного місця, пункту яким-небудь транспортом когось, щось.
Стікає лойова свічка, надворі починає сіріти, і до будинку пара рисаків підвозить сани з паном (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 50);
— Я велів, щоб підвезли тебе до станції, Марійко; підвода, мабуть, уже готова (Цюпа, Назустріч.., 1958, 141);
— До «Червоного Жовтня» йду.. — Сидорчук хитнув головою: — Далеченько… Може, підвезти б тебе (Жур., Дорога.., 1948, 64);
// Доставляти, привозити який-небудь вантаж до якогось місця, пункту.
Запропонував [Пєшков] заховати хлопця в машині, що підвозить продукти (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 37);
// Везти кого-небудь якийсь час, попутно.
Часом добрий чоловік лучався і підвозив її, а більш того, що йшла (Кв.-Осн., II, 1956, 458);
— Сідай, Романе, підвезу! — порівнявшись, гукнула з саней закутана в кожух по самий ніс Орина Окунь (Стельмах, І, 1962, 131);
// із запереч. не. Не мати сили, не спромогтися везти кого-, що-небудь.
— Кожного разу, як у Харків їдеш, такого «сидора» шнуруєш, що конякою не підвезеш. А вивчишся, то яка нам з того користь буде? (Тют., Вир, 1964, 42).
2. Доставляти, додаючи до привезеного.
На станції цілі кучугури навалено їх [буряків], і ще підвозять, скидають (Головко, II, 1957, 7).
3. тільки док., неперех., безос., кому, розм. Те саме, що повезти́ 2.
— Та що ти кажеш?.. Як тобі підвезло! (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 144).
◊ Підвезти́ візка́ див. візо́к.
Словник української мови (СУМ-11)