підвозити

ПІДВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, недок., ПІДВЕЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. підві́з, везла́, ло́; док., перех.

1. Везти, довозити до певного місця, пункту яким-небудь транспортом когось, щось.

Стікає лойова свічка, надворі починає сіріти, і до будинку пара рисаків підвозить сани з паном (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 50);

— Я велів, щоб підвезли тебе до станції, Марійко; підвода, мабуть, уже готова (Цюпа, Назустріч.., 1958, 141);

— До «Червоного Жовтня» йду.. — Сидорчук хитнув головою: — Далеченько… Може, підвезти б тебе (Жур., Дорога.., 1948, 64);

// Доставляти, привозити який-небудь вантаж до якогось місця, пункту.

Запропонував [Пєшков] заховати хлопця в машині, що підвозить продукти (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 37);

// Везти кого-небудь якийсь час, попутно.

Часом добрий чоловік лучався і підвозив її, а більш того, що йшла (Кв.-Осн., II, 1956, 458);

— Сідай, Романе, підвезу! — порівнявшись, гукнула з саней закутана в кожух по самий ніс Орина Окунь (Стельмах, І, 1962, 131);

// із запереч. не. Не мати сили, не спромогтися везти кого-, що-небудь.

— Кожного разу, як у Харків їдеш, такого «сидора» шнуруєш, що конякою не підвезеш. А вивчишся, то яка нам з того користь буде? (Тют., Вир, 1964, 42).

2. Доставляти, додаючи до привезеного.

На станції цілі кучугури навалено їх [буряків], і ще підвозять, скидають (Головко, II, 1957, 7).

3. тільки док., неперех., безос., кому, розм. Те саме, що повезти́ 2.

— Та що ти кажеш?.. Як тобі підвезло! (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 144).

◊ Підвезти́ візка́ див. візо́к.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me