підморгувати

ПІДМО́РГУВАТИ, ую, уєш, недок., кому, до кого і без додатка.

1. Моргати час від часу або кому-небудь, звичайно звертаючи чию-небудь увагу, натякаючи на когось, щось або кепкуючи над кимсь, чимсь.

Дівчата були дуже поважні, а парубок здавався гордим від тої постави з піднятими на дівочі плечі руками, усміхався, як переможець, та підморгував товаришам (Л. Укр., III, 1952, 670);

Вихор хитрувато підморгує до шофера (Кучер, Чорноморці, 1956, 438);

Орися знала, що поранений боєць лежить на лаві, і їй захотілося глянути на нього, але вона не наважувалася, бо їй здавалося, що в нього жахливо понівечене лице і заюшене кров’ю око не до діла підморгує (Тют., Вир, 1964, 380).

2. перен., розм. Те саме, що бли́мати 1.

Колесо прядки легенько гуділо, весело підморгував каганець (Донч., III, 1956, 93).

Значення в інших словниках

1. підморгувати — підмо́ргувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. підморгувати — див. залицятися  Словник синонімів Вусика
3. підморгувати — -ую, -уєш, недок., кому, до кого і без додатка. 1》 Моргати час від часу або кому-небудь, звичайно звертаючи чию-небудь увагу, натякаючи на когось, щось або кепкуючи з когось, чогось. 2》 перен., розм. Те саме, що блимати 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. підморгувати — ПІДМО́РГУВАТИ, ую, уєш, недок., кому, до кого і без дод. 1. Моргати час від часу або кому-небудь, звичайно звертаючи чию-небудь увагу, натякаючи на когось, щось або кепкуючи над кимсь, чимсь.  Словник української мови у 20 томах
5. підморгувати — МОРГА́ТИ (передавати знак рухом повіки, брови); ПІДМО́РГУВАТИ (перев. залицяючись, кокетуючи тощо); ПРОМО́РГУВАТИ (час від часу). — Док.: моргну́ти, підморгну́ти, проморга́ти. Павленко моргає на Галю, щоб та вийшла (Є.  Словник синонімів української мови
6. підморгувати — Підмо́ргувати, -гую, -єш сов. в. підморгну́ти, -ну́, -не́ш, гл. Подмигивать, подмигнуть. Прийшла, Ірисі підморгнула, черкнули разом в хижку вдвох. Котл. Ен.  Словник української мови Грінченка