підморгувати
ПІДМО́РГУВАТИ, ую, уєш, недок., кому, до кого і без дод.
1. Моргати час від часу або кому-небудь, звичайно звертаючи чию-небудь увагу, натякаючи на когось, щось або кепкуючи над кимсь, чимсь.
Дівчата були дуже поважні, а парубок здавався гордим від тої постави з піднятими на дівочі плечі руками, усміхався, як переможець, та підморгував товаришам (Леся Українка);
Вихор хитрувато підморгує до шофера (В. Кучер);
Орися знала, що поранений боєць лежить на лаві, і їй захотілося глянути на нього, але вона не наважувалася, бо їй здавалося, що в нього жахливо понівечене лице і заюшене кров'ю око не до діла підморгує (Григорій Тютюнник).
2. перен., розм. Те саме, що бли́мати 1.
Колесо прядки легенько гуділо, весело підморгував каганець (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)