пійманий
ПІ́ЙМАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до пійма́ти.
Були серед привезених то спекулянтки, піймані на гарячому, то злісні сектантки (Гончар, Тронка, 1963, 321);
// пі́ймано, безос. присудк. сл.
Микита — це був теж коновод із їх товариства. Його піймано, суджено (Гр., II, 1963, 278).
2. у знач. прикм. Якого спіймали.
Дівчина билась, як пійманий птах (Головко, II, 1957, 174);
// у знач. ім. пі́йманий, ного, ч.; пі́ймана, ної, ж. Людина, яку піймали.
Коло людей зростало, заповнювало вулицю, стискало пійманих у лещата (Десняк, Десну.., 1949, 300).
Словник української мови (СУМ-11)