пірнати
ПІРНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. Занурюватися у воду з головою.
Пере Ганна сорочки, а син купається, пірнає, брьохається (Н.-Лев., І, 1956, 104);
З води то виринала, то знов пірнала величезна риба (Трубл., Вовки.., 1936, 8);
// Пливучи, занурюватися у воду.
Подекуди тільки дрючки пірнали й не доставали до дна (Н.-Лев., II, 1956, 416);
Часом глибоко пірнаючи в них [хвилі], кораблі весь час ідуть бездимним ходом (Кучер, Чорноморці, 1956, 404);
// перен. Опускатися, вгрузати в що-небудь м’яке.
Глибоко пірнаючи в застелену рядном солому, він крутиться.. та достойно роздає благословення селянам (Стельмах, І, 1962, 411).
2. перен. Пересуваючись по землі, швидко опускатись у сніг, вибоїну і т. ін.
Коні мечуть копитами сніг, сани пірнають в вибоях (Коцюб., II, 1955, 254);
// Літаючи, ширяючи в повітрі, швидко опускатися вниз.
Над землею в густому.. повітрі пірнали ластівки і стрижі (Коп., Навколо полум’я, 1961, 58);
Він пролітає над тайгою.. Ось вривається Володимир у хмари, ось виринає, знову і знов пірнає і валиться в повітряну яму (Довж., І, 1958, 111);
// Рухаючись, зникати з поля зору.
Василина знала, куди він їздить, проводила коня очима через греблю, доки він не пірнав у зелених садках (Н.-Лев., II, 1956, 80);
Йде [Брянський] на чолі роти в кам’яних бескеттях, пірнаючи й виринаючи (Гончар, III, 1959, 170);
// розм. Швидко проникати куди-небудь; ховаючись, швидко зникати десь.
Він [князь мишей] пірнає у щілину І вертає за хвилину З військом мишачим своїм (Перв., Казка.., 1958, 48);
Хлоп’ята дружно пірнали в гущавину натовпу (Ткач, Плем’я.., 1961, 11).
3. перен. Повністю віддаватися якій-небудь справі, заняттю; захоплюватися чимсь; поринати.
Змушений жити в місті,.. я часом з головою пірнаю в етнографічні записи (Коцюб., III, 1956, 344);
Може, зараз не час пірнати у минуле? (Рибак, Час.., 1960, 33);
// Переходити до якого-небудь стану.
Давид майже завжди прокидається одразу, але, підвівшись з постелі, знову припадає до неї і пірнає в напівзабуття (Стельмах, І, 1962, 99).
Словник української мови (СУМ-11)