пірнати
ПІРНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. Занурюватися у воду з головою.
Пере Ганна сорочки, а син купається, пірнає, брьохається (І. Нечуй-Левицький);
З води то виринала, то знов пірнала величезна риба (М. Трублаїні);
// Пливучи, занурюватися у воду.
Подекуди тільки дрючки пірнали й не доставали до дна (І. Нечуй-Левицький);
Часом глибоко пірнаючи в них [хвилі], кораблі весь час ідуть бездимним ходом (В. Кучер);
// перен. Опускатися, вгрузати в що-небудь м'яке.
Глибоко пірнаючи в застелену рядном солому, він крутиться .. та достойно роздає благословення селянам (М. Стельмах).
2. перен. Пересуваючись по землі, швидко опускатись у сніг, вибоїну і т. ін.
Коні мечуть копитами сніг, сани пірнають в вибоях (М. Коцюбинський);
// Літаючи, ширяючи в повітрі, швидко опускатися вниз.
Над землею в густому .. повітрі пірнали ластівки і стрижі (О. Копиленко);
Він пролітає над тайгою .. Ось вривається Володимир у хмари, ось виринає, знову і знов пірнає і валиться в повітряну яму (О. Довженко);
// Рухаючись, зникати з поля зору.
Василина знала, куди він їздить, проводила коня очима через греблю, доки він не пірнав у зелених садках (І. Нечуй-Левицький);
Йде [Брянський] на чолі роти в кам'яних бескеттях, пірнаючи й виринаючи (О. Гончар);
// розм. Швидко проникати куди-небудь; ховаючись, швидко зникати десь.
Він [князь мишей] пірнає у щілину І вертає за хвилину З військом мишачим своїм (Л. Первомайський);
Хлоп'ята дружно пірнали в гущавину натовпу (Д. Ткач).
3. перен. Повністю віддаватися якій-небудь справі, заняттю; захоплюватися чимсь; поринати.
Змушений жити в місті, .. я часом з головою пірнаю в етнографічні записи (М. Коцюбинський);
Може, зараз не час пірнати у минуле? (Н. Рибак);
// Переходити до якого-небудь стану.
Давид майже завжди прокидається одразу, але, підвівшись з постелі, знову припадає до неї і пірнає в напівзабуття (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)