ради
РА́ДИ, прийм., з род. в. Те саме, що зара́ди.
— Як маєш ти кого карати, Карай мене, — карай! я мати, Я все стерплю ради дітей! (Котл., І, 1952, 245);
— Воскресну я! — той пан вам скаже, — Воскресну нині! Ради їх, Людей закованих моїх, убогих, нищих… (Шевч., II, 1953, 289);
Не раз, ради заздрості, вона крала, чого у неї не було, а на других бачила (Мирний, IV, 1955, 32);
Ідучи на КП, Шура пообіцяла, що за якусь годину все там влаштує.., а потім прийде до мінометників полуднувати. Ради такого випадку Хома навіз на вогневу бюргерських качок, запевняючи, що всі вони дикі (Гончар, III, 1959, 399).
◊ Чого́ ра́ди — навіщо.
— Чого це ради я віддаватиму вам мед? (Ів., Про бджілку.., 1959, 22).
Словник української мови (СУМ-11)