ранг
РАНГ, у, ч.
1. Спеціальне звання, чин.
Пан Темницький — то був пенсіонований урядник невисокого рангу (Фр., II, 1950, 291);
В унтер-офіцера Шілінга завжди товариський тон в розмові з солдатами і зовсім немає тієї дурнуватої пихи, яка особливо властива офіцерам нижчого рангу (Кол., На фронті.., 1959, 17);
Військ-юрист першого рангу.. коротко доповів Гречкунові про мету свого приходу (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 210).
∆ Та́бель про ра́нги див. та́бель.
2. Категорія, розряд яких-небудь предметів, явищ, певних осіб і т. ін.
Шпигун найвищого рангу, інтриган від Мекки до Ватікана — Франц фон Папен (Смолич, Після війни, 1947, 23);
Є різні ранги читачів, різні смаки, різні культурні рівні (Літ. Укр., 2.VIII 1968, 4).
Словник української мови (СУМ-11)