ребро
РЕБРО́, а, с.
1. Дугоподібний скелетний утвір людини і хребетних тварин, який іде від хребта до грудної кістки.
Грудні хребці сполучаються з 12 парами ребер. Ребра мають вигляд вузьких зігнутих пластинок, які на своєму передньому кінці переходять у хрящі (Анат. і фізіол. люд., 1957, 33);
Горленкові стало погано. Шабля Потоцького розрубала йому плече, ключицю і перші ребра (Тулуб, Людолови, І, 1957, 37);
Пара клубилась над опуклими ребрами конячини (Ільч., Серце жде, 1939, 172);
*У порівн. Вікна [халупок] були повидирані, комишові стріхи обсипались, і кінці лат стирчали з них, як ребра кістяка (Коцюб., І, 1955, 368).
◊ Ада́мове ребро́ див. ада́мів;
Аж ре́бра зна́ти на кому — хто-небудь дуже худий.
— Чого ви колись були сухі, аж ребра на вас було знать, а тепер од ситі трохи не луснете? — питає кішечка в собак (Н.-Лев., III, 1956, 298);
Гачко́м за ре́бра (зачіпа́ти) див. гачо́к;
М’я́ти ре́бра див. мя́ти;
Облама́ти ре́бра див. обла́мувати¹;
Полама́ти ре́бра див. полама́ти;
Полата́ти ре́бра див. полата́ти;
Полічи́ти ре́бра див. полічи́ти;
Полоскота́ти ре́бра кому — сильно побити кого-небудь.
— Левко похваляється добре полоскотати ребра Юркові Дзвонарю. — На що добре, а на це в Левка вистачить розуму (Стельмах, І, 1962, 521);
Порахува́ти ре́бра див. порахува́ти;
Ре́бра сві́тяться:
а) дуже виснажений.
Худий, аж ребра світяться (Номис, 1864, № 8551);
б) голий без одягу.
Голе, аж ребра світяться (Укр.. присл.., 1955, 41);
Ре́брами світи́ти — бути дуже худим, виснаженим.
[Загуба:] Коні були — хоч на виставку, а тепер, мабуть, ребрами світять? (Мам., Тв., 1962, 487);
Сивина́ в бо́роду, а чорт (біс) у ребро́ див. борода́.
2. Частина кістяка якої-небудь споруди або предмета, яка щось підтримує чи скріплює собою.
Коромисло [жатки].. складається з двох пластин.., зміцнених ребрами.. і з’єднаних одна з одною заклепками (Зерн. комбайни, 1957, 106);
Панель [перекриття] складається з часто розміщених ребер, зв’язаних одне з одним тонкою плитою (Наука.., 2, 1955, 9);
Працювали дружно й весело. Вже на другий день, наче кістяк велетенського ящура, стирчали над обмілиною шпангоути — ребра майбутнього корабля, міцно вправлені в килеву колоду (Тулуб, В степу.., 1964, 260).
◊ Світи́ти (світи́тися, зя́яти) ре́брами — бути напівзруйнованою (про споруду).
Пригадувалося далеке село на Катеринославщині. Голод там. Розкриті хати, повітки світять ребрами (Головко, І, 1957, 87);
Декілька років потім стояла вона [хата] на крутому горбі — мертва, як кістяк, зяяла чорними дірками своїх вікон та дверей, голими ребрами кроков (Крот., Сини.., 1948, 23).
3. Місце, лінія перетину двох площин.
Грані кристала перетинаються в ребрах (Рентгеногр. мет., 1959, 79);
Кристали обмежені плоскими, підпорядковано розміщеними гранями, які збігаються в ребрах та вершинах (Знання.., 2, 1966, 1);
// Виступ або кут, утворюваний у місці перетину двох площин.
Гора так і нависла кам’яними ребрами над рікою (Фр., III, 1950, 7);
Хід сполучення.. викопаний на ребрі гори (Ю. Янов., II, 1954, 242);
// Вузький край або бік якого-небудь предмета (по його довжині).
Динченко сидів згорбившись і замислено водив пальцем по ребру стола (Шовк., Інженери, 1956, 53);
Ящики з листовим склом ставлять на ребро вздовж кузова [автомобіля] на підстилку з соломи (Підручник шофера.., 1960, 306).
4. у знач. присл. ребро́м. Вертикально.
◊ Ста́вити (поста́вити) пита́ння ребро́м — питати про що-небудь або заявляти щось відверто, принципово, категорично, з усією рішучістю.
— Я зла нікому не робив, Лише собі робив добро, — Один «добряк» так заявив, Питання ставлячи ребром. Ну, що йому я відповім? Якщо лише про себе дбав, Ти заподіяв шкоду всім (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 160).
Словник української мови (СУМ-11)