ребро

РЕБРО́, а, с.

1. Дугоподібний скелетний утвір людини і хребетних тварин, який іде від хребта до грудної кістки.

Грудні хребці сполучаються з 12 парами ребер. Ребра мають вигляд вузьких зігнутих пластинок, які на своєму передньому кінці переходять у хрящі (Анат. і фізіол. люд., 1957, 33);

Горленкові стало погано. Шабля Потоцького розрубала йому плече, ключицю і перші ребра (Тулуб, Людолови, І, 1957, 37);

Пара клубилась над опуклими ребрами конячини (Ільч., Серце жде, 1939, 172);

*У порівн. Вікна [халупок] були повидирані, комишові стріхи обсипались, і кінці лат стирчали з них, як ребра кістяка (Коцюб., І, 1955, 368).

◊ Ада́мове ребро́ див. ада́мів;

Аж ре́бра зна́ти на кому — хто-небудь дуже худий.

— Чого ви колись були сухі, аж ребра на вас було знать, а тепер од ситі трохи не луснете? — питає кішечка в собак (Н.-Лев., III, 1956, 298);

Гачко́м за ре́бра (зачіпа́ти) див. гачо́к;

М’я́ти ре́бра див. мя́ти;

Облама́ти ре́бра див. обла́мувати¹;

Полама́ти ре́бра див. полама́ти;

Полата́ти ре́бра див. полата́ти;

Полічи́ти ре́бра див. полічи́ти;

Полоскота́ти ре́бра кому — сильно побити кого-небудь.

— Левко похваляється добре полоскотати ребра Юркові Дзвонарю. — На що добре, а на це в Левка вистачить розуму (Стельмах, І, 1962, 521);

Порахува́ти ре́бра див. порахува́ти;

Ре́бра сві́тяться:

а) дуже виснажений.

Худий, аж ребра світяться (Номис, 1864, № 8551);

б) голий без одягу.

Голе, аж ребра світяться (Укр.. присл.., 1955, 41);

Ре́брами світи́ти — бути дуже худим, виснаженим.

[Загуба:] Коні були — хоч на виставку, а тепер, мабуть, ребрами світять? (Мам., Тв., 1962, 487);

Сивина́ в бо́роду, а чорт (біс) у ребро́ див. борода́.

2. Частина кістяка якої-небудь споруди або предмета, яка щось підтримує чи скріплює собою.

Коромисло [жатки].. складається з двох пластин.., зміцнених ребрами.. і з’єднаних одна з одною заклепками (Зерн. комбайни, 1957, 106);

Панель [перекриття] складається з часто розміщених ребер, зв’язаних одне з одним тонкою плитою (Наука.., 2, 1955, 9);

Працювали дружно й весело. Вже на другий день, наче кістяк велетенського ящура, стирчали над обмілиною шпангоути — ребра майбутнього корабля, міцно вправлені в килеву колоду (Тулуб, В степу.., 1964, 260).

◊ Світи́ти (світи́тися, зя́яти) ре́брами — бути напівзруйнованою (про споруду).

Пригадувалося далеке село на Катеринославщині. Голод там. Розкриті хати, повітки світять ребрами (Головко, І, 1957, 87);

Декілька років потім стояла вона [хата] на крутому горбі — мертва, як кістяк, зяяла чорними дірками своїх вікон та дверей, голими ребрами кроков (Крот., Сини.., 1948, 23).

3. Місце, лінія перетину двох площин.

Грані кристала перетинаються в ребрах (Рентгеногр. мет., 1959, 79);

Кристали обмежені плоскими, підпорядковано розміщеними гранями, які збігаються в ребрах та вершинах (Знання.., 2, 1966, 1);

// Виступ або кут, утворюваний у місці перетину двох площин.

Гора так і нависла кам’яними ребрами над рікою (Фр., III, 1950, 7);

Хід сполучення.. викопаний на ребрі гори (Ю. Янов., II, 1954, 242);

// Вузький край або бік якого-небудь предмета (по його довжині).

Динченко сидів згорбившись і замислено водив пальцем по ребру стола (Шовк., Інженери, 1956, 53);

Ящики з листовим склом ставлять на ребро вздовж кузова [автомобіля] на підстилку з соломи (Підручник шофера.., 1960, 306).

4. у знач. присл. ребро́м. Вертикально.

◊ Ста́вити (поста́вити) пита́ння ребро́м — питати про що-небудь або заявляти щось відверто, принципово, категорично, з усією рішучістю.

— Я зла нікому не робив, Лише собі робив добро, — Один «добряк» так заявив, Питання ставлячи ребром. Ну, що йому я відповім? Якщо лише про себе дбав, Ти заподіяв шкоду всім (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 160).