ревіння
РЕВІ́ННЯ, я, с.
1. Гучний, протяжливий крик тварини, тварин.
Жевріють вікна по хатах та ревіння худоби боре густе повітря (Коцюб., II, 1955, 61);
— Чув я ревіння корів, що лунало з обори (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 217);
// Несамовитий крик, гвалт, лемент людини, людей.
З круглої пластмасової коробочки, з написом «Весна», вирвався голос радіокоментатора, виплеснулося ревіння трибун, свист, нерозбірливі голоси (Загреб., День.., 1964, 318);
Різкий, деренчливий крик Маякіна викликав оглушливе, захоплене ревіння купецтва (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 539);
// перен. Звуки, що нагадують гучний, протяжливий крик тварини, тварин; сильний шум, гуркіт.
Він весь час крутився на коні.. і, долаючи ревіння вітру, хрипко і простуджено кричав, щоб колона підтягнулася (Тют., Вир, 1964, 461);
Йшли хвилі з ревінням на крихітний корабель, загрожуючи щохвилини розбити його (Тулуб, В степу.., 1964, 393);
Тепер я почув і ревіння пропелерів (Сміл., Сашко, 1954, 83);
Ревіння мін, снарядів гук, — Грай, пісне битви, грай! (Бажан, І, 1946, 129);
З панського дому линули звуки оркестру — дзвін мідних тарілок і ревіння рогів (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 7).
2. рідко. Дуже голосний плач, ридання.
Словник української мови (СУМ-11)