ревіння
РЕВІ́ННЯ, я, с.
1. Гучний, протяжний крик тварини, тварин.
Жевріють вікна по хатах та ревіння худоби боре густе повітря (М. Коцюбинський);
– Чув я ревіння корів, що лунало з обори (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
// Несамовитий крик, ґвалт, лемент людини, людей.
З круглої пластмасової коробочки, з написом “Весна”, вирвався голос радіокоментатора, виплеснулося ревіння трибун, свист, нерозбірливі голоси (П. Загребельний);
// перен. Звуки, що нагадують гучний, протяжний крик тварини, тварин; сильний шум, гуркіт.
Він весь час крутився на коні .. і, долаючи ревіння вітру, хрипко і простуджено кричав, щоб колона підтягнулася (Григорій Тютюнник);
Йшли хвилі з ревінням на крихітний корабель, загрожуючи щохвилини розбити його (З. Тулуб);
Тепер я почув і ревіння пропелерів (Л. Смілянський);
Ревіння мін, снарядів гук, – Грай, пісне битви, грай! (М. Бажан);
З панського дому линули звуки оркестру – дзвін мідних тарілок і ревіння рогів (О. Полторацький).
2. рідко. Дуже голосний плач, ридання.
Словник української мови (СУМ-20)