резонер
РЕЗОНЕ́Р, а, ч.
1. Літературний персонаж, що дає моральну оцінку вчинкам інших дійових осіб.
Позитивний герой у сатирі нерідко виступає ще як резонер, а не активний борець із злом. Але це пояснюється лише творчою невправністю авторів (Рад. літ-во, 4, 1965, 36);
// Актор, який виконує таку роль.
З величезною силою виявлявся його акторський талант в найрізноманітніших ролях — комедійних, характерних, драматичних та в ролях резонерів (Збірник про Кроп., 1955, 246);
Герой, зіграний Охлопковим, не був ні резонером, ні оперетковим любовником. Комізм викликали не епізодичні персонажі, а він сам (Мист., 3, 1963, 14).
2. Людина, яка має схильність до довгих повчальних промов і просторікувань.
[Милевський:] Я не маю претензії на роль резонера, се роль нудна і в житті, і на сцені (Л. Укр., II, 1951, 30);
В’язень тремтів під вовняною ковдрою. Що міг зробити силоміць напоєний, фізично виснажений резонер? (Кач., II, 1958, 328).
Словник української мови (СУМ-11)