реля
РЕ́ЛЯ, і, ж., рідко.
1. заст. Ліра.
Дедалі моя популярність зростала. Купив собі у старця релю і вечорами на шкільних гонках виспівував під її звуки: «Катерино, вража мати», збираючи коло школи ярмарок (Вас., IV, 1960, 25);
Просто перед нашою яткою сиділи кружком у поросі сліпі лірники, крутили свої релі й співали Лазаря (Панч, На калин. мості, 1965, 21).
2. перев. мн., діал. Гойдалка.
Злетіли вгору бистрі релі, Обперлись ніжки об поміст (Рильський, І, 1946, 225);
Посеред майдану аж дві релі — крутяться в брязкоті, в музиці (Головко, II, 1957, 255).
Словник української мови (СУМ-11)