репетувати
РЕПЕТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.
1. Сильно кричати, видавати зойки від болю, переляку і т. ін.
Пан не рухне, лежить, як галушка, а пані як почала репетувати, як почала… (Вовчок, VI, 1956, 333);
Він брикав ногами й репетував на ввесь голос (Тулуб, Людолови, І, 1957, 106);
Лишилися ми з мамою за селом удвох. Я в колисці репетую, а вона надо мною плаче (Збан., Єдина, 1959, 14);
// Здіймати галас, шум, голосно вигукуючи щось.
[Кирило:] Пріська репетує на увесь садок: діду! діду!.. Думає — я не чую… (Мирний, V, 1955, 131);
— Ну, я прошу тебе, підійди. Не можу ж я репетувати з Отради на Лонжерон! Поговорити мені треба (Смолич, Світанок.., 1953, 17).
◊ На гвалт репетува́ти див. гвалт;
Репетува́ти [як] на живі́т див. живі́т.
2. Дуже голосно говорити, розмовляти.
— Ой боже мій! їй-богу, не перескочу! Ще впаду у воду, — репетувала Марія, підобравши обома руками спідницю (Н.-Лев., II, 1956, 139);
[Бичок (до Мартина):] Та вгамуйся, не репетуй, ходім у господу, там і гроші дам (Кроп., І, 1958, 453);
[Мирон:] І як невігласи не репетували, їх ніхто не підтримав. Народ любить і вимагає тільки досвідчених і розумних керівників (Корн., II, 1955, 29);
// Говорити з ким-небудь підвищеним тоном, роздратовано; кричати, галасувати.
— Одчини, бо вікна поб’ю! — репетував Кайдаш і лупив у двері ногою так, що поганенькі двері аж торохтіли (Н.-Лев., II, 1956, 270);
З ранку до вечора чують сусіди — репетує мачуха, лає всіх — і дітей і навіть чоловіка (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 32).
Словник української мови (СУМ-11)