ридати
РИДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. Голосно плакати, схлипуючи й захлинаючись сльозами.
Довго Семен Іванович, припавши на стіл, плакав, ридаючи гірко (Кв.-Осн., II, 1956, 356);
Шура, зойкнувши, підняла руки.. Тепер вона могла ридати, битись, кричати, бо вона була одна, одна в цілому світі (Гончар, III, 1959, 185);
*Образно. Чого мені тяжко, чого мені нудно, Чого серце плаче, ридає, кричить, Мов дитя голодне? (Шевч., І, 1963, 255);
Мов загіпнотизований плівся [Сеспель] за саньми, а душа його ридала, рвалося на шматки серце (Збан., Сеспель, 1961, 267);
// перен. Видавати, утворювати звуки, подібні до ридання.
… Сумно ридали трембіти (Коцюб., II, 1955, 355);
На просторах печаль золотая (тут співали в минулому кулі). Може, тому тужливо ридає в дні щасливі в тополях зозуля. (Гонч., Вибр., 1959, 24);
І тільки вітер похмурнів, рида над трупами забитих (Сос., І, 1957, 417).
◊ Крива́вицею рида́ти див. крива́виця;
Ри́дма рида́ти див. ри́дма.
Словник української мови (СУМ-11)