ридання
РИДА́ННЯ, я, с. Дія за знач. рида́ти і звуки, утворювані цією дією.
В натовпі почулися глухі ридання й густі схлипування (Епік, Тв., 1958, 421);
Віра наче скам’яніла. Ридання обірвалось. Біла рука її мимоволі простягнулася вперед (Шиян, Баланда, 1957, 165);
В моїм серці і бурі, і грози, Й рокотання — ридання бандур (Тич., І, 1957, 25);
*У порівн. Високо над сонним містом неслася дика музика, як передсмертні ридання грішних (Коцюб., II, 1955, 141).
◊ Захо́дитися (зайти́ся) рида́нням див. захо́дитися².
Словник української мови (СУМ-11)