рикання
РИ́КАННЯ, я, с. Дія за знач. ри́кати і звуки, утворювані цією дією.
Часами гарматним розкатом проноситься в тишині розпачливе рикання лева з розбомбленого зоосаду (Бажан, Політ.., 1964, 19);
Купець після кожного ковша видавав з свого потужного тіла розмаїті звуки, схожі то на жереб’яче іржання, то на рикання дикого звіра (Загреб., Диво, 1968, 116).
Словник української мови (СУМ-11)