рима
РИ́МА, и, ж. Співзвуччя кінців віршованих рядків.
Який з мене баснописець? Мені так трудно справлятися з римою (Мирний, V, 1955, 384);
Цікавою особливістю дум є й граматичні неправильності, точніше — відхилення від загальновживаних мовних норм, які часто зустрічаються в думах і здебільшого продиктовані вимогами ритму і рими (Рильський, IX, 1962, 228);
*У порівн. Проспівав я пісню морю, Ліг на камінь і лежу… Ніби пісня, ллється море, Ніби рими, хвилі б’ють (Олесь, Вибр., 1958, 100).
∆ Вну́трішня ри́ма — співзвучність слів у середині віршованого рядка;
Дактилі́чна ри́ма — співзвучність слів з наголосом на третьому від кінця складі;
Дієслі́вна ри́ма див, дієслі́вний; Жіно́ча ри́ма див. жіно́чий;
Чолові́ча ри́ма див. чолові́чий.
Словник української мови (СУМ-11)