рицар
РИ́ЦАР, я, ч. Те саме, що ли́цар.
Кінних воїнів-феодалів називали рицарями (Іст. середніх віків, 1955, 32);
Матросе, відважний матросе, Нової Іспанії рицар, Збудив ти захоплення й подив У людства всієї землі (Перв., З глибини, 1956, 36);
Безстрашний рицар революції Фелікс Дзержинський довгий час був живою ланкою, яка поєднувала російський і польський робітничий рух (Рильський, III, 1955, 57);
*У порівн. Вася Багіров.. турботливо накидав дівчині на плечі палатку, як справжній рицар! (Гончар, III, 1959, 201).
Словник української мови (СУМ-11)