розгонисто
РОЗГО́НИСТО. Присл. до розго́нистий.
Парубок розгонисто навстіж відкриває співучі ворота (Стельмах, II, 1962, 406);
Коси Марії розгонисто лежать на мураві (Ільч., Вибр., 1948, 49);
Курлов, не підводячи голови, написав у верхньому лівому кутку листівки «друкувати», поставив дату і розгонисто підписався (Перв., Дикий мед, 1963, 152);
Сагайдак розгонисто розсміявся і, стріпнувши своїм цупким чубом, глянув на Кужеля (Добр., Тече річка.., 1961, 231).
Словник української мови (СУМ-11)