розлютовувати

РОЗЛЮТО́ВУВАТИ і РОЗЛЮ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЛЮТУВА́ТИ, у́ю, у́єш і РОЗЛЮТИ́ТИ, ючу́, ю́ти́ш, док.

1. перех. Виклика́ти в кого-небудь стан сильного роздратування, люті.

Найменший шум, найменша, хоч би й похвальна, увага старої матушки просто його розлючували (Коцюб., І, 1955, 323);

Захоплений роботою, Тарас не помітив, як розчинилися двері і на порозі зупинився пан. Самовільне господарювання кріпака в покоях розлютувало пана (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 17);

Щоб примусити бджолу віддати отруту, треба її розлютити. Робить це електричний струм (Наука.., 10, 1968, 36).

2. перев. док., неперех., на кого — що. Дуже розсердитися, розгніватися.

— Султан так розлютував на візира Насух-башу за те, що випустив він козаків у море, що наказав повісити його (Тулуб, Людолови, І, 1957,61).

Значення в інших словниках

1. розлютовувати — розлюто́вувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. розлютовувати — і розлючувати, -ую, -уєш, недок., розлютувати, -ую, -уєш і розлютити, -ючу, -ютиш, док. 1》 перех. Викликати в кого-небудь стан сильного роздратування, люті. 2》 перев. док., неперех., на кого – що. Дуже розсердитися, розгніватися.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розлютовувати — РОЗЛЮТО́ВУВАТИ¹, РОЗЛЮ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЛЮТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, РОЗЛЮТИ́ТИ, ючу́, ю́ти́ш, док. 1. кого. Виклика́ти в кого-небудь стан сильного роздратування, люті.  Словник української мови у 20 томах
4. розлютовувати — ЛЮТИ́ТИ (дуже сердити, доводити до крайнього гніву), РОЗЛЮ́ЧУВАТИ, РОЗЛЮТО́ВУВАТИ, РОЗ'ЯРЯ́ТИ, ОЗВІ́РЮВАТИ розм., БІСИ́ТИ розм. рідше. — Док.: розлютува́ти, розлюти́ти, роз'ю́ши́ти, роз'яри́ти, озві́рити, збіси́ти, осатани́ти розм. рідше.  Словник синонімів української мови