розлютовувати
РОЗЛЮТО́ВУВАТИ¹, РОЗЛЮ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЛЮТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, РОЗЛЮТИ́ТИ, ючу́, ю́ти́ш, док.
1. кого. Виклика́ти в кого-небудь стан сильного роздратування, люті.
Найменший шум, найменша, хоч би й похвальна, увага старої матушки просто його розлючували (М. Коцюбинський);
Захоплений роботою, Тарас не помітив, як розчинилися двері і на порозі зупинився пан. Самовільне господарювання кріпака в покоях розлютувало пана (П. Колесник);
Вирізано їх було близько п'ятисот. Але це тільки розлютувало бояр. Вони вдалися за допомогою до угорського короля (з навч. літ.);
Щоб примусити бджолу віддати отруту, треба її розлютити. Робить це електричний струм (з наук.-попул. літ.).
2. перев. док., на кого – що. Дуже розсердитися, розгніватися.
– Султан так розлютував на візира Насух-башу за те, що випустив він козаків у море, що наказав повісити його (З. Тулуб).
РОЗЛЮТО́ВУВАТИ², ую, уєш, недок., РОЗЛЮТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., що, заст.
Роз'єднувати що-небудь, міцно спаяне; розпаювати.
Жінка стала на коліна перед Веселіїлом і просила, щоб той узяв свої прилади та розлютував сережки (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)