розпалений

РОЗПА́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розпали́ти.

Жагучими пахощами дихала земля, розпалена сонцем (Тулуб, Людолови, І, 1957, 23);

Легенький вітрець.. освіжив розпалене швидкою їздою обличчя Хмельницького (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 379);

Пристрасті, розпалені під час засідання, не охололи за півгодини перерви (Головко, II, 1957, 540);

// розпа́лено, безос. присудк. сл.

Напнуто намети, розпалено вогнища, почалися готування (Загреб., Диво, 1968, 270).

2. у знач. прикм., перен. Дуже червоний, рум’яний.

Я сама вештаюся день у день по лісах, мов та справдішня русалка, з розпаленими щоками, зі сміхом на устах (Коб., І, 1956, 223).

3. у знач. прикм., перен. Який перебувас у стані нервового збудження; збуджений.

Христя не рушала з місця; вона.. зроду не бачила Петра в такому розпачі, такого розпаленого й лютого (Кос., Новели, 1962, 143);

В дорозі Надія намагалася вгамувати свій запал. Не могла ж вона, отака розпалена, вдертися до кабінету начальника (Баш, На.. дорозі, 1967, 16);

// Який виражає стан нервового збудження.

Олексій зиркнув скоса на Оксану і зразу запримітив її розпалений вид (Л. Янов., І, 1959, 34);

Вергун.. кинув розпаленими очима на ганок і гарячими руками направив туди свій кулемет (Ірчан, II, 1958, 206).

Словник української мови (СУМ-11)