Словник української мови в 11 томах

розпочинати

РОЗПОЧИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗПОЧА́ТИ, чну́, чне́ш, док., перех.

1. також з інфін. Приступати до виконання, здійснення чого-небудь.

Князь.. звелів розпочинати угощення (Хотк., І, 1966, 114);

Данилко.. хутенько наздоганяв хлопців і розпочинав жорстоку баталію (Ю. Янов., II, 1958, 185);

За соловейком розпочинали пісню партизани (Збан., Крил. гонець, 1953, 43);

Вже й вечерю розпочали готувати (Н.-Лев., VI, 1966, 351);

Вранці розпочнемо слідство (Тют., Вир, 1964, 189);

Розпочав наступ полк Тарасенка (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 433).

Мо́ву розпоча́ти див. мо́ва;

Розпочина́ти (розпоча́ти) робо́ту — починати працювати, щось виконувати.

Микола Бажан розпочав роботу над перекладом безсмертної поеми Шота Руставелі (Тич., III, 1957, 64);

Розпочина́ти (розпоча́ти) спра́ву (ді́ло) — починати розглядання якої-небудь справи в адміністративному чи судовому порядку.

— Зваж сама, чи варто розпочинати се діло, а коли варто, то напиши мені, які умови звичайно бувають між автором і антрепренером (Л. Укр., V, 1956, 204).

2. чим, з чого. Чим-небудь починати, започатковувати щось.

Український народ ділами своїх воїнів розпочинав нову книгу своєї слави (Галан, Перед лицем фактів, 1949, 103);

Прикидали [селяни] в думках.., з якого діла розпочинати своє трудне життя на великому згарищі війни (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 137);

Свою роботу в полку Шрам розпочав з навчання (Собко, Вогонь.., 1947, 115).

Словник української мови (СУМ-11)

Значення в інших словниках

  1. розпочинати — розпочина́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. розпочинати — (працю) ставати до; (слідство) братися до; (справу) починати, започатковувати.  Словник синонімів Караванського
  3. розпочинати — див. починати  Словник синонімів Вусика
  4. розпочинати — -аю, -аєш, недок., розпочати, -чну, -чнеш, док., перех. 1》 також з інфін.Приступати до виконання, здійснення чого-небудь. Розпочинати справу. 2》 чим, з чого. Чим-небудь починати, започатковувати щось.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. розпочинати — РОЗПОЧИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗПОЧА́ТИ, чну́, чне́ш, док., що. 1. також з інфін. Приступати до виконання, здійснення чого-небудь. Князь .. звелів розпочинати угощення (Г. Хоткевич); Данилко ..  Словник української мови у 20 томах
  6. розпочинати — ПОЧИНА́ТИ що, з інфін. (якусь дію, роботу, процес, робити перші кроки в якійсь діяльності), РОЗПОЧИНА́ТИ, ПРИСТУПА́ТИ до чого, ЗАЧИНА́ТИ, БРА́ТИСЯ за що, до чого, з інфін., ЗАХО́ДЖУВАТИСЯ (ЗАХО́ДИТИСЯ) з інфін., без додатка, ЗАБИРА́ТИСЯ з інфін.  Словник синонімів української мови
  7. розпочинати — Розпочина́ти, -чина́ю, -чина́єш; розпоча́ти, -чну́, -не́ш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)