розпочинати

РОЗПОЧИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗПОЧА́ТИ, чну́, чне́ш, док., що.

1. також з інфін. Приступати до виконання, здійснення чого-небудь.

Князь .. звелів розпочинати угощення (Г. Хоткевич);

Данилко .. хутенько наздоганяв хлопців і розпочинав жорстоку баталію (Ю. Яновський);

За соловейком розпочинали пісню партизани (Ю. Збанацький);

Вже й вечерю розпочали готувати (І. Нечуй-Левицький);

Вранці розпочнемо слідство (Григорій Тютюнник);

Розпочав наступ полк Тарасенка (Н. Рибак).

2. ким, чим, з чого. Ким-, чим-небудь починати, започатковувати щось.

Український народ ділами своїх воїнів розпочинав нову книгу своєї слави (Я. Галан);

Прикидали [селяни] в думках.., з якого діла розпочинати своє трудне життя на великому згарищі війни (Ю. Бедзик);

Свою роботу в полку Шрам розпочав з навчання (В. Собко);

Самобутнім ліриком розпочав Стельмах свій літературний ранок (з навч. літ.).

(1) Розпочина́ти / розпоча́ти робо́ту – починати працювати, щось виконувати.

Микола Бажан розпочав роботу над перекладом безсмертної поеми Шота Руставелі (П. Тичина).

Значення в інших словниках

1. розпочинати — розпочина́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. розпочинати — (працю) ставати до; (слідство) братися до; (справу) починати, започатковувати.  Словник синонімів Караванського
3. розпочинати — див. починати  Словник синонімів Вусика
4. розпочинати — -аю, -аєш, недок., розпочати, -чну, -чнеш, док., перех. 1》 також з інфін.Приступати до виконання, здійснення чого-небудь. Розпочинати справу. 2》 чим, з чого. Чим-небудь починати, започатковувати щось.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. розпочинати — ПОЧИНА́ТИ що, з інфін. (якусь дію, роботу, процес, робити перші кроки в якійсь діяльності), РОЗПОЧИНА́ТИ, ПРИСТУПА́ТИ до чого, ЗАЧИНА́ТИ, БРА́ТИСЯ за що, до чого, з інфін., ЗАХО́ДЖУВАТИСЯ (ЗАХО́ДИТИСЯ) з інфін., без додатка, ЗАБИРА́ТИСЯ з інфін.  Словник синонімів української мови
6. розпочинати — Розпочина́ти, -чина́ю, -чина́єш; розпоча́ти, -чну́, -не́ш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. розпочинати — РОЗПОЧИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗПОЧА́ТИ, чну́, чне́ш, док., перех. 1. також з інфін. Приступати до виконання, здійснення чого-небудь. Князь.. звелів розпочинати угощення (Хотк., І, 1966, 114); Данилко..  Словник української мови в 11 томах