розпучний

РОЗПУ́ЧНИЙ, а, е, діал. Розпачливий.

Вітчизни берег милий Зникав і зник, І рвався мій безсилий, Розпучний крик (Граб., І, 1959, 93).

Значення в інших словниках

1. розпучний — розпу́чний прикметник діал.  Орфографічний словник української мови
2. розпучний — -а, -е, діал. Розпачливий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розпучний — РОЗПУ́ЧНИЙ, а, е. Прикм. до розпу́ка. Вітчизни берег милий Зникав і зник, І рвався мій безсилий, Розпучний крик (П. Грабовський).  Словник української мови у 20 томах