розпучливо

РОЗПУ́ЧЛИВО, діал. Присл. до розпу́чливий.

— Якщо ти не хочеш втікати, — вигукнув він розпучливо, — то візьми цю шаблю й вбий мене!.. (Стар., Облога.., 1961, 88);

— Боже, боже, боже! — зойкнула Марія і вдарила розпучливо долоню об долоню (Коб., II, 1956, 37);

— Ти борись, не давайся… — розпучливо дивився він їй у вічі (Мик., II, 1957, 40).

Значення в інших словниках

1. розпучливо — розпу́чливо прислівник незмінювана словникова одиниця діал.  Орфографічний словник української мови
2. розпучливо — діал. Присл. до розпучливий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розпучливо — РОЗПУ́ЧЛИВО. Присл. до розпу́чливий. – Якщо ти не хочеш втікати, – вигукнув він розпучливо, – то візьми цю шаблю й вбий мене!.. (М. Старицький); – Боже, боже, боже! – зойкнула Марія і вдарила розпучливо долоню об долоню (О.  Словник української мови у 20 томах