розпучливо
РОЗПУ́ЧЛИВО, діал. Присл. до розпу́чливий.
— Якщо ти не хочеш втікати, — вигукнув він розпучливо, — то візьми цю шаблю й вбий мене!.. (Стар., Облога.., 1961, 88);
— Боже, боже, боже! — зойкнула Марія і вдарила розпучливо долоню об долоню (Коб., II, 1956, 37);
— Ти борись, не давайся… — розпучливо дивився він їй у вічі (Мик., II, 1957, 40).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- розпучливо — розпу́чливо прислівник незмінювана словникова одиниця діал. Орфографічний словник української мови
- розпучливо — діал. Присл. до розпучливий. Великий тлумачний словник сучасної мови
- розпучливо — РОЗПУ́ЧЛИВО. Присл. до розпу́чливий. – Якщо ти не хочеш втікати, – вигукнув він розпучливо, – то візьми цю шаблю й вбий мене!.. (М. Старицький); – Боже, боже, боже! – зойкнула Марія і вдарила розпучливо долоню об долоню (О. Словник української мови у 20 томах