розпучливий
РОЗПУ́ЧЛИВИЙ, а, е, діал. Розпачливий.
Капітан підняв на них очі з виразом розпучливого благання (Фр., VI, 1951, 483);
Злітали до нього десь з темряви очі — карі, сірі й голубі, а з них розпучливим криком кричали смерть і життя (Коцюб., II, 1955, 201).
Словник української мови (СУМ-11)