розпучливий
РОЗПУ́ЧЛИВИЙ, а, е.
Стос. до розпуки.
Капітан підняв на них очі з виразом розпучливого благання (І. Франко);
Злітали до нього десь з темряви очі – карі, сірі й голубі, а з них розпучливим криком кричали смерть і життя (М. Коцюбинський);
Мале притулилось до Катрусі й несамовито тягло розпучливим голосом: – М-а-а-мо!.. Ой ма-а-мо!.. (С. Черкасенко);
Залишився живий і навіть непоранений тільки я; це сповнювало мене [відчуттям] розпучливої самотності і безнадії (Р. Іваничук).
Словник української мови (СУМ-20)