розпучливо

РОЗПУ́ЧЛИВО.

Присл. до розпу́чливий.

– Якщо ти не хочеш втікати, – вигукнув він розпучливо, – то візьми цю шаблю й вбий мене!.. (М. Старицький);

– Боже, боже, боже! – зойкнула Марія і вдарила розпучливо долоню об долоню (О. Кобилянська);

– Ти борись, не давайся... – розпучливо дивився він їй у вічі (І. Микитенко);

А потім над усім – зринув і став перед очима син сонячного Палермо.., і забриніло розпучливо-поривно: “Аванті!” (І. Багряний).

Значення в інших словниках

1. розпучливо — розпу́чливо прислівник незмінювана словникова одиниця діал.  Орфографічний словник української мови
2. розпучливо — діал. Присл. до розпучливий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розпучливо — РОЗПУ́ЧЛИВО, діал. Присл. до розпу́чливий. — Якщо ти не хочеш втікати, — вигукнув він розпучливо, — то візьми цю шаблю й вбий мене!.. (Стар., Облога.., 1961, 88); — Боже, боже, боже! — зойкнула Марія і вдарила розпучливо долоню об долоню (Коб.  Словник української мови в 11 томах