розпучливий
РОЗПУ́ЧЛИВИЙ, а, е.
Стос. до розпуки.
Капітан підняв на них очі з виразом розпучливого благання (І. Франко);
Злітали до нього десь з темряви очі – карі, сірі й голубі, а з них розпучливим криком кричали смерть і життя (М. Коцюбинський);
Мале притулилось до Катрусі й несамовито тягло розпучливим голосом: – М-а-а-мо!.. Ой ма-а-мо!.. (С. Черкасенко);
Залишився живий і навіть непоранений тільки я; це сповнювало мене [відчуттям] розпучливої самотності і безнадії (Р. Іваничук).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- розпучливий — Розпучли́вий: — відчайдушний, безнадійний, безвихідний [47] Словник з творів Івана Франка
- розпучливий — розпу́чливий прикметник діал. Орфографічний словник української мови
- розпучливий — (стан) безвихідний, безнадійний, безпорадний; (крик) відчайдушний, несамовитий, нестямний, шалений, дикий. Словник синонімів Караванського
- розпучливий — -а, -е, діал. Розпачливий. Великий тлумачний словник сучасної мови
- розпучливий — РОЗПУ́ЧЛИВИЙ, а, е, діал. Розпачливий. Капітан підняв на них очі з виразом розпучливого благання (Фр., VI, 1951, 483); Злітали до нього десь з темряви очі — карі, сірі й голубі, а з них розпучливим криком кричали смерть і життя (Коцюб., II, 1955, 201). Словник української мови в 11 томах