розривний

РОЗРИВНИ́Й, а́, е́.

1. Який утворює вибух.

Вона була при зброї: у руках Був заступ гострий, а в кишені куля, Набитая знадобом розривним (Л. Укр., І, 1951, 115);

// Який розривається після влучення в ціль.

Впав перед Романом якийсь боєць, влучений розривною кулею в голову (Гончар, III, 1959, 140);

Для зменшення витрат свинцю вчені мають на меті замінити свинцеві кульки маленькими розривними снарядами (Наука.., 7, 1967, 42).

2. спец. Признач. для розривання чого-небудь на частини.

Смикнувши троса, Трофімов відкрив розривний клапан, і куля, знесилівши, лягла на землю (Наука.., 11, 1969, 52);

Розривна машина;

// При якому що-небудь розривається, руйнується.

Породи.. руйнуються переважно від розривних напруг, що виникають.. під дією вибуху (Вісник АН, 1, 1973, 25).

Значення в інших словниках

1. розривний — розривни́й прикметник  Орфографічний словник української мови
2. розривний — [розриеўний] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
3. розривний — -а, -е. 1》 Який утворює вибух. || Який розривається після влучення в ціль. Розривна куля. 2》 спец. Признач. для розривання чого-небудь на частини. Розривна машина. || За якого що-небудь розривається, руйнується. Розривна функція мат.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. розривний — РОЗРИВНИ́Й, а́, е́. 1. Який вибухає. Вона була при зброї: у руках Був заступ гострий, а в кишені куля, Набитая знадобом розривним (Леся Українка); // Який розривається після влучення в ціль.  Словник української мови у 20 томах
5. розривний — ВИБУХО́ВИЙ (здатний вибухати); РОЗРИВНИ́Й (перев. у спол. зі сл. куля). Вода не дозволяла користуватися вибуховими речовинами (М. Ю. Тарновський); Підклала (дівчина) кулю розривну під неї (стіну) (Леся Українка).  Словник синонімів української мови