розривний
РОЗРИВНИ́Й, а́, е́.
1. Який вибухає.
Вона була при зброї: у руках Був заступ гострий, а в кишені куля, Набитая знадобом розривним (Леся Українка);
// Який розривається після влучення в ціль.
Впав перед Романом якийсь боєць, влучений розривною кулею в голову (О. Гончар);
Для зменшення витрат свинцю вчені мають на меті замінити свинцеві кульки маленькими розривними снарядами (з наук.-попул. літ.).
2. спец. Признач. для розривання чого-небудь на частини.
Смикнувши троса, Трофимов відкрив розривний клапан, і куля, знесилівши, лягла на землю (з наук.-попул. літ.);
Розривна машина;
// Який спричиняє розривання, руйнування.
Породи .. руйнуються переважно від розривних напруг, що виникають .. під дією вибуху (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)