розумака
РОЗУМА́КА, РОЗУМА́ХА, и, ч. і ж., розм. Розумна людина.
Лаврін.. скінчив церковноприходську школу, був розумака і майстер на всі руки — і косити, і молотити, і навіть сам шив чоботи (Донч., III, 1956, 86);
// ірон. Той, хто вважає себе розумнішим за інших.
Та од них, розумак, і вуха затулили, од лиха. Це ж видко, куди наверта — на різанину. Не слухати таких! (Головко, II, 1957, 220);
— Розтолкуй мені, як ти такий розумака, чого ходив по цій дорозі тисячу раз і ніколи не збивався, а в цю ніч збився? (Тют., Вир, 1964, 18);
Один ти — розумаха.
Словник української мови (СУМ-11)