розчепірений
РОЗЧЕПІ́РЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розчепі́рити.
Розчепірені віялом пальці дівочої руки лягли на розкритий зошит (Добр., Тече річка.., 1961, 4);
Врешті — перше, невелике ще деревце буку, чудово зелене, з гіллячками розчепіреними, як у ялинки (Коцюб., III, 1956, 137).
2. у знач. прикм. Розставлений, розсунутий у сторони (іноді незграбно, криво).
Марійка.. реготала, тікаючи від батькових розчепірених рук (Донч., IV, 1957, 134);
Лошата.. ще хиталися біля матерів на розчепірених непевних ніжках (Довж., І, 1958, 173);
На дрібнолистих гілках рясно синіють огорнені сизим пилком ягоди, перемежовані розчепіреними пучками продовгуватих колючок (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 661).
Словник української мови (СУМ-11)