розчухувати

РОЗЧУ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЧУ́ХАТИ, аю, аєш, док.

1. перех. Дуже чухати, роздряпуючи шкіру на тілі, обличчі.

Турн собі розчухав литку (Котл., І, 1952, 231).

2. тільки док., перех. і без додатка, розм. Зрозуміти, розібрати.

Насилу розчухав пан Микита, що писар хоче робити (Кв.-Осн., II, 1956, 214);

[Вареник:] Ти б спершу протверезився, тоді і розчухав би діло (Кроп., II, 1958, 232).

Значення в інших словниках

1. розчухувати — розчу́хувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. розчухувати — -ую, -уєш, недок., розчухати, -аю, -аєш, док. 1》 перех. Дуже чухати, роздряпуючи шкіру на тілі, обличчі. 2》 тільки док., перех. і без додатка, розм. Зрозуміти, розібрати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розчухувати — РОЗЧУ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЧУ́ХАТИ, аю, аєш, док. 1. що. Дуже чухати, роздряпуючи шкіру на тілі, обличчі. Турн собі розчухав литку (І. Котляревський). 2. тільки док., що і без дод., розм. Зрозуміти, розібратися.  Словник української мови у 20 томах
4. розчухувати — Розчухувати, -хую, -єш сов. в. розчухати, -хаю, -єш, гл. 1) Расчесывать, расчесать (тѣло). Турн собі розчухав литку. Котл. Ен. V. 59. 2) Понимать, понять, сообразить. Спасибі! — сказав голосно Уласович, не розчухавши, що йому наговорив пан Пістряк. Кв. І. 91.  Словник української мови Грінченка