розшугати

РОЗШУГА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. Злякавши, примусити розлетітися, розбігтися і т. ін.; розполохати.

[Свічкогас:] А ти би, отче, все ж таки притих, Дивись, ворон поснулих розшугаєш (Коч., П’єси, 1951, 65);

*Образно. І мільйони поздоровлень Нам у відповідь летять… Та нікому ж їх ніколи Серед хмар не розшугать! (Ус., Листя.., 1956, 155).

Значення в інших словниках

1. розшугати — розшуга́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. розшугати — -аю, -аєш, док., перех., розм. Злякавши, примусити розлетітися, розбігтися і т. ін.; розполохати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розшугати — РОЗШУГА́ТИ див. розшу́гувати.  Словник української мови у 20 томах
4. розшугати — ПОЛО́ХАТИ (якимись діями змушувати схоплюватися з місця, тікати, кидатися врозтіч тощо), СПОЛО́ХУВАТИ, ЛЯКА́ТИ, ПІДНІМА́ТИ (ПІДІЙМА́ТИ), ПОЛОШИ́ТИ розм., КОЛО́ШКАТИ розм., ПУ́ДИТИ діал., СПУ́ДЖУВАТИ діал.; ШУГА́ТИ (птахів). — Док.  Словник синонімів української мови