розщібати
РОЗЩІБА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко РОЗЩІ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЩІБНУ́ТИ, щібну́, щі́бнеш і рідко РОЗЩЕБНУ́ТИ, щебну́, ще́бнеш, док., перех., розм., заст. Розстібати.
Розщібає [Матвій] свою кирею, і дух.. свіжого сіна розходиться від його тугої постаті (Стельмах, Хліб.., 1959, 90);
Руки розщібували шинель (Еллан, II, 1958, 26);
Вона розщібнула рукав, закасала аж до плечей і встромила у воду руку, блакитну в місячнім сяйві (Коцюб., II, 1955, 302);
Йон звелів Параскіці розщебнути сорочку на грудях (Коцюб., І, 1955, 270).
Словник української мови (СУМ-11)