розіпнутий
РОЗІ́ПНУТИЙ, РОЗІ́ПНЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розіпну́ти.
На залізному ліжечку.. лежала дівчинка років п’ятнадцяти, розіпнута, як на хресті (Тют., Вир, 1964, 428);
*Образно. Скиглить ніч, промерзла й кострубата, розіпнена давно на сонячних мечах… (Сос., І, 1957, 54);
// У знач. прикм.
— Фаетон вже поданий, — обізвався Петро, держачи напоготові розіпнуте панове пальто (Н.-Лев., IV, 1956, 249);
// розіпнуто, безос. присудк. сл.
На стіні було розіпнуто великого білого папірця (Епік, Тв., 1958, 411).
2. у знач. прикм. Який лежить, широко, вільно розкинувши руки, ноги;
// Який широко розставив ноги, розвів у сторони руки.
Сержант стояв, розіпнутий в рамі дверей, мовби хотів дужими руками розіпхнути стіни вагона (Загреб., Шепіт, 1966, 38).
3. у знач. прикм. Без хустки на голові.
Словник української мови (СУМ-11)