розіпнутий

РОЗІ́ПНУТИЙ, РОЗІ́ПНЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розіпну́ти.

На залізному ліжечку.. лежала дівчинка років п’ятнадцяти, розіпнута, як на хресті (Тют., Вир, 1964, 428);

*Образно. Скиглить ніч, промерзла й кострубата, розіпнена давно на сонячних мечах… (Сос., І, 1957, 54);

// У знач. прикм.

— Фаетон вже поданий, — обізвався Петро, держачи напоготові розіпнуте панове пальто (Н.-Лев., IV, 1956, 249);

// розіпнуто, безос. присудк. сл.

На стіні було розіпнуто великого білого папірця (Епік, Тв., 1958, 411).

2. у знач. прикм. Який лежить, широко, вільно розкинувши руки, ноги;

// Який широко розставив ноги, розвів у сторони руки.

Сержант стояв, розіпнутий в рамі дверей, мовби хотів дужими руками розіпхнути стіни вагона (Загреб., Шепіт, 1966, 38).

3. у знач. прикм. Без хустки на голові.